Сторінка для педагогів

70 способів сказати учневі «ТИ - МОЛОДЕЦЬ!»

Щоденник учня – зло чи благо?

«Благо! Благо!» - ратують в один голос учителі. Щоправда при цьому не уточнюють, для кого учнівський щоденник є благом. Серед тридцяти учнів у класі обов’язково знайдуться один-два порушники вчительського спокою. Учитель професійним поглядом визначає винуватця свого дискомфорту і вигукує: «Щоденник на стіл!». Негативні емоції, викладені на папері, поліпшують емоційний стан учителя – так стверджують психотерапевти. Виходить учнівський щоденник для вчителя є найдоступнішим психотерапевтичним засобом.

Для більшості батьків шкільний щоденник – також благо. Мотивація у них така: я хороший батько, я працюю, годую, вдягаю свою дитину і до школи відправляю вчитися, а не байдикувати. Тож запис у щоденнику є сигналом, що дитина погана, а погану дитину треба покарати. І немає в такого батька бажання вислухати сина чи доньку, розібратися в ситуації. Дитина отримує покарання від найрідніших людей. А наскільки це покарання виправдане, заслужене? Батьки частенько забувають, що вчитель – цет звичайна жива людина, яка може і помилитися, і часу на розбір ситуації на уроці мати обмаль.

Деякі батьки або не заглядують у щоденник свого чада, або знаходять час для того, щоб вислухати і потерпілу сторону. Є й такі батьки, які відчувають роздратування щодо вчителів, коли читають негативні записи в щоденниках дітей, мотивуючи свій підхід так: «Ви ж - педагоги, спеціальну освіту маєте, то проводьте заняття так, щоб моєму сину було цікаво на уроці!»

А що ж говорять самі учні? Найчастіше вони мовчать. І діють. Щоденник забувають у школі чи вдома, просто гублять. Деякі діти змінюють по 5 щоденників за рік. Щоденники горять, випадково псуються. А скільки терпіння, фантазії повинен мати учень, щоб 11 років носити при собі книгу реєстру негативної інформації про себе. Добре, що дорослі додумалися хоч кожного навчального року давати новий щоденник, а не один на 11 років. Діти живуть у країні дорослих, за правилами, які придумали самі дорослі, для зручності дорослого життя. І для дітей учнівський щоденник – радше зло, ніж благо.

А хіба ми, дорослі, вчителі й батьки, ніколи нічого не забуваємо, завжди все ретельно і вчасно виконуємо, завжди діємо адекватно? Жодному з дорослих не спаде на думку завести щоденник негараздів, носити його постійно із собою, та ще й віддавати на перевірку дружині або чоловіку. Важко уявити, що рідні будуть записувати нам? «забула купити хліб», «не встигла зварити суп», «пізно повернувся з роботи», «довго дивився телевізор», «не прибрав ліжка». Ні, ми, дорослі, не хочемо таких щоденників. Чому ж дозволяємо собі почати нове життя, і не лише з понеділка, чому дітям не даємо такого шансу? Що ми, дорослі, робимо для того, щоб вони були самостійними у прийманні рішення і відповідальними за їхні наслідки?

В одному навчальному закладі м. Києва реалізовується проєкт «Щоденник – друг учня». Учень веде щоденник більше для себе, ніж для дорослих – записує домашні завдання, а кожну п’ятницю підсумовує свій робочий тиждень такими трьома фразами:

1. Протягом тижня я був успішний... (з яких предметів чи в яких сферах діяльності).

2. На наступному тижні я хочу приділити увагу...

3. Мій емоційний стан протягом тижня був... (позитивним, негативним, радше позитивним, радше негативним)

Усі зароблені бали (від 1 до 12) вчителі виставляють у щоденник. Діти їх сприймають адекватно. Жодної негативної інформації у щоденник учня вчителі не записують, а обов’язково записують хоч один позитив про учня.

Із замкненими дітьми:
1. Розширюйте коло спілкування, знайомте з новими учнями першим.
2. Розповідайте учню про користь спілкування.
3. Прагніть стати для учня взірцем людини, яка ефективно спілкується, що дуже допомагає їй у житті.
4. Залучайте (якомога частіше) до групових форм роботи, давайте завдання для колективної роботи.
5. Ніколи не протиставляйте учня колективові, припиняйте зневажливі зауваження однокласників.

З агресивними дітьми:
1. Не сваріть учня за те, що він посмів гніватись на вас, зрозумійте її обурення: допоможіть усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
2. Дочекайтесь, коли емоції вщухнуть, і тільки тоді розкажіть, що агресія непотрібна у цій ситуації, все можна вирішити іншим, спокійним тоном.
3. Учіть дитину розуміти себе й інших. Якщо вона навчиться усвідомлювати свої почуття і почуття інших, вона зможе свідомо обирати форми боротьби і захисту.
4. Спостерігайте за собою, щоб інколи ви самі не стали взірцем агресивної поведінки.
5. Залучайте батьків, з’ясуйте, чи вони не подають негативного прикладу.

Із тривожними дітьми:
1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку та її здібностям. Складні завдання прирікають її на невдачу і у наслідку до зниження самооцінки.
2. Підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що учень зможе виконати завдання.
3. Не порівнюйте досягнення учня з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози. Головне - це віра в можливості дитини та постійна підтримка
4. Не допускайте ситуацій  змагання, публічного виступу.
5. Частіше створюйте для таких учнів ситуації гарантованого успіху.

З гіперактивними дітьми.
1. Найперше, є розуміння об’єктивності причин, які зумовлюють проблеми та ненавмисності порушення дисципліни.
2. Боротися потрібно не з дитиною. а разом з нею - проти її поведінки (проблем).
3. Учень повинен, відчувати, що його сприймають позитивно і люблять, тоді виникає грунт для співпраці з дорослими.
4. Корисно миролюбно й доброзичливо аналізувати різні вчинки самої дитини, показувати залежність між вчинком та його наслідком.
5. Допомогти у плануванні різних дій, шляхом жорсткого розпорядку дня й неухильного його виконання. Корисно, коли учень має певні чітко фіксовані обов’язки у школі та вдома.
6. Важливо створювати ситуації гарантованого успіху, де дитина могла б проявити свої сильні сторони.  Спрямовуйте зайву енергію такого учня у корисне річище.
7. Прояви гіперактивного розладу одразу ж зменшуються, якщо у дитини виникає інтерес до якоїсь справи, якщо вона знаходить визнання у колективі.
8. Уникайте монотонної роботи. Більше давайте творчих завдань. Великі завдання треба поділяти на дрібні частини.

Поведінка учнів перед іспитом буває зовсім різною. Одні зосереджено дочитують розділи підручника, у засвоєнні яких не зовсім упевнені. Такі учні проявляють активно-пошукову позицію. Вони зібрані і «готові до бою». Інші знаходяться в панічному стані, займаючи пасивно-оборонну позицію.

Педагогу слід виявити тих, хто схильний до пасивно-оборонної поведінки. Для таких дітей необхідна моральна допомога в період звичайного навчання і підготовки до іспитів, подбадьорюючі слова, схвалення при правильних відповідях. Такі діти уважно спостерігають за реакцією вчителя на їхні відповіді, придивляються до виразу його обличчя, міміки, прислухаються до інтонації. Байдужість педагога може бути сприйнята як несхвалення і ворожість.

Зменшити почуття тревоги перед іспитами можна, якщо обговорити можливі наслідки невдачі (але дуже обережно, не націлюючи на це дітей) й інші варіанти досягнення мети.

Необхідно максимально підтримати ті зусилля, що використовуються дитиною. Але нав’язувати самостійно даний вид допомоги не варто. Ви дієте і ви несете відповідальність за наслідки.

Батькі і педагоги повинні допомогти учням відчути впевненість у власних силах, проаналізувати з ними різні життєві ситуації, що можуть виникнути після іспиту.

Випускника необхідно підготувати до того, що він має право самостійно зробити вибір і прийняти рішення.

1. Необхідно максимально забеспечити учнів і батьків інформацією, що стосується іспитів, підсумкової атестації.

2. Допомогти проробити ситуацію тестового іспиту, щоб процес проведення іспиту не викликав у школярів невпевненості у власних діях, почуття тривоги.

3. Навчити школярів способам профілактики несприятливих емоційних станів:

   • навчити сприймати незадовільні життєві обставини як тимчасові і змінювати їх до кращого;

   • навчити помічати свої досягнення, успіхи і допомогти учням виробити почуття впевненності у власних силах;

   • навчити спокійно сприймати власні помилки, аналізувати, визначати причину, робити висновки і знаходити вихід із складної ситуаці

4. Підтримувати у важких ситуаціях і в момент емоційної напруги, навчити учнів володіти собою.

• На помилках вчаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не повинні боятися припуститися помилки.

• Давайте дітям максимально виявити свою ініціативу. Вчіть учнів самостійно думати і працювати.

• Творче ставлення до роботи й навчання — запорука ефективного уроку.

• Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не давайте учням зневіритись у своїх силах.

• Якщо ваш голос виказує роздратування, розчарування та зневіру, діти запам’ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

• Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це.

• Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не на слова, а на думки.

• Добрій пам’яті передує пильна увага.

• Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя.

• Чогось навчитися можна тільки практикою.

• Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтервалами. Так економніше та ефективніше.

• Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

• Якщо дитина дивується — вона починає мислити. Нові ідеї —- продукт творчої уяви.

• Зацікавленість — найдужча мотивація до навчання.

• Учіть дітей робити нотатки.

• Запам’ятовування матеріалу часто-густо залежить від його викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок із того, як він уміє висловлюватися.

• Є два основні мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосовуйте ці мотиви на уроках.

• Якщо вчитель стоїть, він більше привертає до себе увагу дітей.

• Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей.

• Учитель не повинен говорити без упину. Діти не встигають за його думками.

• Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

• Спілкуйтеся з нами якомога більше, особливо в позаурочний час. Ми хочемо знати вас краще.

• Пригадайте себе в дитинстві та впізнайте в нас колишнього себе! Давайте вчитися одне в одного! Будь ласка, відчуйте нас, сприймайте нас такими, якими ми є, зрозумійте наш внутрішній світ. Тоді ви зможете передбачити нашу поведінку чи реакції.

• Пам’ятайте, що добрі стосунки легко руйнуються, їх треба постійно підживлювати. Дрібниць тут не буває. Щоб зміцнити наші добрі стосунки, давайте разом шукати спільні інтереси та потреби.

• Не обманюйте нашої довіри. Її важко завоювати, та легко втратити. Будьте чесні з нами.

• Примушуйте нас до чогось лише тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися марними. Бо інакше ми можемо сприйняти це, як посягання на нашу свободу особистості.

• Вимагайте щось від нас з повагою. Нам легше сприйняти вимоги, якщо ви робитимете їх у ввічливій формі: вимоги- прохання, вимоги-поради.

• Не будьте безапеліційними у своїх покараннях!

• Ми любимо тих вчителів, які посміхаються та в яких є почуття гумору.

• Зрозумійте, що часто ми мовчимо не від незнання предмета, а від страху перед аудіторією. Пригадайте свої перші уроки.

• Викликаючи в нас почуття страху, ви принижуєте себе та нас. Ми починаємо хвилюватися та нічого не розуміємо. Подумки полічіть до 10, перш ніж викликати наших батьків (тренерів, вихователів), робити запис у щоденнику чи відсилати нас до завуча: а чи не розписуєтесь ви у власному безсиллі?

• Пояснюючи, переконуйте нас, дивіться на нас, не кричіть – в нас ще є уроки та тренування.

• Зрозумійте, ваш предмет – важливий, але він не центр Землі, є ще й інші! Не намагайтеся перекласти на домашнє завдання те, чого ви самі не встигли на уроці.

Не стрижіть нас, будь ласка, під один гребінець. Адже ми всі різні!

Пам’ятайте: те, наскільки легко нам вивчати ваш предмет, залежить тільки від вас.

У педагогічній діяльності до числа стресорів відносять додаткову понаднормову роботу, вирішення шкільних проблем вдома: перевірку зошитів, написання планів уроків і т. ін. Стреси можуть бути наслідком великого стажу роботи з учнями, числа класів, з якими веде заняття вчитель, видами контролю зовні тощо.

До особистісних ресурсів щодо подолання стресів віднесені наступні:

• Вироблення персональної стратегії діяльності вчителем, - стратегія діяльності в школі включає чітке планування того, що повинно бути зроблено у визначений час, що із завдань має пріоритетне значення;

• позитивна позиція вчителя, яка припускає правильну оцінку свого стану;

• спектр непрофесійної діяльності: заняття садівництвом, їзда на своїй машині, прогулянки на велосипеді, заняття кулінарією, відвідування театральних вистав тощо.

• позитивна позиція до своєї професійної діяльності.

• соціальна підтримка близьких;

• розмова про стресову ситуацію з другом, чоловіком, дружиною;

• зустрічі з людьми, що не є вчителями;

• використання друзів у якості «громовідводу».

1. Усвідомити свій стан як результат, як наслідок перевантажень. Викликати бажання змінити своє життя, перетворити регламент своєї професійної діяльності з орієнтацією на зменшення навантажень;

2. при підготовці до уроків планувати фази самостійної роботи учнів, що дозволяють розслабитися і трохи відпочити;

3. частіше перебувати в такій обстановці, де виникає щиросердечний психологічний комфорт. Спілкування з такими людьми, що викликають емоційно позитивний стан;

4. досить сумнівна порада, але усвідомити, що світ недосконалий, і він не завжди відповідає нашим сподіванням. Тому намагайтеся побудувати свій маленький світ у межах своєї компетенції в рамках своєї професійної і службової відповідальності.

5. вдосконалюватися в галузі міжособистісних відносин: з колегами, учнями, адміністрацією та ін.

6. прагнути переборювати повсякденну рутину. Використовувати для цього найбільш ефективні засоби: освоєння нових методів викладання, зміну змісту предметів, зміну класів і ступенів тих, що навчаються, нарешті, перехід в іншу школу або взагалі – змінити роботу.

7. уникати професійної замкнутості й ізоляції, обговорювати свої проблеми з колегами по роботі;

8. займатися фізичними вправами, що сприяють розслабленню, зняттю психічних напружень: дихальною гімнастикою, йогою, аутотренінгами тощо.

БУДЬТЕ ЗДОРОВІ ТА ЩАСЛИВІ!!!

Найважливішим критерієм підвищення рівня мотивації навчання залишається організація навчальної діяльності.

УЧИТЕЛЬ МОЖЕ ЗНАЧНО ВПЛИВАТИ НА РІВЕНЬ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ УЧНІВ, А ТАКОЖ НА ТЕ, ЩОБ ПЕРЕТВОРИТИ ЇЇ НА ПІЗНАВАЛЬНУ. ЩО Ж ПОТРІБНО РОБИТИ?

1. Формування змісту навчального матеріалу як системи практичних і навчальних завдань та організація активних дій учня з їх розв’язання:

• організувати самостійну постановку завдань учнями;

• організувати дії щодо планування розв’язання завдань учнями;

• пояснювати зміст і мету завдання, щоб учні зрозуміли їх значущість;

• формувати дії щодо самоконтролю й самооцінювання учнів;

• організовувати спільну колективну роботу учнів;

• сприяти успішному виконанню навчальних дій школярами;

• формувати в учнів активне, небайдуже ставлення до знань;

• Формувати дії учнів із супідрядності кількох видів діяльності.

2. Застосування під час викладання матеріалу засобів та прийомів, які сприяють формуванню високої пізнавальної мотивації навчання:

• урізноманітнювати форми й методи викладання;

• здійснювати зв'язок матеріалу з життям;

• раціонально розподіляти час, більше наголошувати на поясненні нового, а не на перевірці знань;

• застосовувати індивідуальний підхід;

• створювати проблемно-пошукові ситуації;

• створювати ситуацію успіху;

• застосовувати оптимальне навантаження;

• бути справедливим, доброзичливим, емоційно врівноваженим;

• демонструвати власний інтерес та любов до свого предмета;

• створювати яскраві наочно-образні уявлення;

• «оздоблювати» зміст матеріалу, що викладається на уроці, цікавими пізнавальними фактами тощо.

• інтерес у навчальній діяльності;

• вивчення особливостей особистості кожного учня;

• формування класного колективу;

• організація швидкої і безболісної адаптації;

• вивчення сім’ї, налаштування її членів на допомогу в навчанні їхньої дитини;

• організація ефективного спілкування між учнями.

(психологічні поради вчителю)

1. Зробіть мету уроку метою учів.

Поясніть важливість теми для самих учнів (а не лише для гарно написаної контрольної чи іспиту).

2. Серйозно ставтеся до організації уроку.

Дайте учням таку мету, що допомогла б їм сконцентруватися на занятті. Почніть урок із плану. Розбийте урок на етапи, підбиваючи підсумки кожного відрізку.

3. Під час розвитку мотиву досягнення орієнтуйте учнів на самооцінку діяльності.

Проводьте індивідуальні бесіди для обговорення досягнень і невдач, постійно цікавтеся ставленням учня до процесу та результату своєї діяльності.

4. Якнайчастіше ставте учнів у ситуацію вибору.

Пропонуйте учням самим обрати для себе рівень складності завдань. Запропонуйте обрати і спосіб досягнення мети. Обдарованим і неуспішним учням разом з вами розробити індивідуальні плани навчання.

5. Допомагайте підліткам ставити перед собою реалістичні завдання.

Заохочуйте учнів ставити перед собою досяжні завдання, щоб ускладнювати їх згодом.

6. Допомагайте учням бути відповідальними за здобутки та прорахунки.

Обговорюйте причини не лише досягнень, але й невдач, що було для них важко.

7. Зробіть ситуацію успіху досяжною для кожного.

Обирайте такі завдання, при виконанні яких учні частіше досягають успіху, а не невдач. Обирайте адекватну методику викладання предмета.

8. Пов’язуйте навчальну інформацію з життєвим досвідом школярів.

Намагайтеся подати інформацію у формі проблеми чи проблемного питання: представляйте різні точки зору, говоріть про сумніви та неясності в окремих аспектах теми.

Наприклад, коли робота особливо захоплива й цікава, учням корисно працювати в парах, групах. Формуйте групи учнів зі змішаними рівнями здібностей для спільної роботи.

10. Уникайте небажаних наслідків своїх очікувань.

Дуже обережно приймайте негативну інформацію про ваших учнів від інших учителів.

Контролюйте свою поведінку. Будьте особливо обережні і уважні зі слабкими учнями.

11. Зробіть основні правила й вимоги зрозумілими.

Крім правил і процедур, установіть санкції за їхнє порушення. Ретельно контролюйте дотримання правил, особливо спочатку, доки вони не закріпилися.

12. Щоб запобігти порушенню дисципліни, створіть умови для самоповаги учнів.

Готуйте спеціальні програми для навчання неуспішних. Учіть учнів позитивного ставлення до себе.

13. Акцентуйте увагу на вчинках, а не на особистості учня.