Новини

ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ У НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ:

• Перш за все – будьте поруч. Ми, дорослі, – головне джерело підтримки для наших дітей. Дотик, обійми, щирі розмови та спільна діяльність – це прояв любові і присутності.
• Намагайтеся бути прикладом, адже діти дивляться на нас і наслідують нашу поведінку. Можна розповісти дитині про те, що вам допомагає у складних ситуаціях.
• Залучайте дитину до чогось корисного. Це допоможе скинути нервове напруження. Вдома чи в бомбосховищі – знайдіть можливість вчитися, малювати, гратися.
• Поповнюйте внутрішній «павербанк» дитини. У цей складний час психоемоційних навантажень ми і наші діти потребуємо більше «підзарядки». Організуйте день так, щоб у дитини був сон, смачна їжа, гра з улюбленцями, фізична активність, читання книжок, теплі розмови тощо.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ?

• Будьте відкриті до обговорення теми війни. Діти хочуть розуміти, що відбувається. Слухайте їх і чесно відповідайте на запитання. Якщо ви не знаєте відповідей, розмірковуйте і шукайте їх разом із дитиною.
• Пояснюйте через розбір ситуацій, малюнки або обговорення історій, де діти знаходять приклади поведінки або мудрі думки, а у малюнках можуть показати, як вони бачать війну.
• Говоріть з дитиною про почуття. Діти тривожаться, сумують, зляться та хвилюються так само, як ми. Покажіть, що ви розділяєте ці почуття. Завдяки цьому дитина не залишиться з ними наодинці.
• Дайте надію. Мова не про псевдооптимізм. Надія – це про Світло, яке завжди перемагає темряву, попри біль та втрати.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ВИПАДКУ ПЕРЕЇЗДУ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ:

• Говоріть із дітьми про переїзд і про всі пов՚язані з ним зміни. Поясніть чому ви вирішили поїхати, чому це важливо для вашої спільної безпеки. Це нормально – не мати відповідей на запитання, але важливо бути відвертим і говорити виважено.
• Будьте уважними до почуттів дітей. Смуток через втрату зв’язку з домом і радість від нових відкриттів – це природні почуття, які допомагають зрозуміти наш досвід. Розділяйте їх з дитиною, злість скеровуйте у конструктив, а у відповідь на тривогу створюйте відчуття безпеки.
• Не забувайте про базові речі і режим дня. За можливості, організуйте день так, щоб у ньому було місце сну, прогулянкам, часу з іншими дітьми, навчанню. І про свій режим дня також не забувайте.
• Шукайте ефективні способи адаптуватися. До переїзду не потрібно ставитися як до паузи у житті, адже кожен день – цінний. Шукайте нове коло спілкування, можливості займатися улюбленим видом спорту, хобі тощо.
• Пам՚ятайте минуле, мрійте про майбутнє, живіть «тут і тепер». Ми можемо черпати силу у спогадах. Згадуйте, розповідайте, малюйте. Але також говоріть із дітьми про майбутнє, уявляйте його, діліться мріями. Це дає натхнення і сили пройти життєві випробування, коли ми не вдома.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ ЯКЩО ЇЇ РІДНІ НА ВІЙНІ:

• Пояснюйте дитині, заради чого близька людина це робить. Буде легше подолати випробування, якщо розуміти його сенс. Наприклад, можна сказати, що тато разом із армією робить усе, щоб Україна перемогла.
• Підтримуйте стосунки дитини з рідною людиною. Поставте фотографію на видному місці, коли є можливість зателефонувати, дозвольте дитині поспілкуватися особисто. Альтернативою може стати запис голосу на телефон.
• Відстежуйте, що дитина бачить і чує з новин. Дитина має право знати, що відбувається, але потрібно слідкувати, щоб вона не була переобтяжена інформацією. Коментуйте і пояснюйте, оскільки вона може зробити хибні висновки. І, звісно, діти не повинні бачити в телевізорі чи в інтернеті жахливі сцени.
• Допомагайте справлятися з тривогою та смутком. Ми не можемо запевняти дитину, що з рідними не станеться нічого поганого. Але допомогти жити із цією невідомістю і не хвилюватися надмірно – нам під силу. Залучення дитини до якихось активностей може бути найкращим способом подолати тривогу.
• Будьте чутливі до потреб –і дитини, і власних. Коли один із членів родини йде на фронт, інший залишається сам-на-сам із усіма обов’язками, серед яких і піклування про дитину. Поясніть дитині, що розумієте її потребу у щоденній підтримці, але якщо відчуваєте, що не можете впоратися самотужки, – просіть про підтримку самі.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ, ЯКЩО ЇЇ РІДНІ ЗАЗНАЛИ ПОРАНЕННЯ НА ВІЙНІ:

• Кажіть правду. Шукайте слова, щоб пояснити прогноз щодо подальшого перебігу лікування. Навіть якщо ситуація непередбачувана, дитині буде набагато легше, якщо цей шлях вона пройде не сама.
• Залучайте дитину до піклування про рідну людину. Турботу можна проявити дзвінками, малюнками, відвідуванням у лікарні. Але перед тим, як дитина зустрінеться із пораненим, поясніть, що вона побачить. Якщо після візиту виникнуть запитання, обговоріть те, що її непокоїть.
• Поясніть дитині, що рани бувають «невидимими». Пережиті травматичні події проявляються й в емоційній площині, а отже дитина може відчувати, що рідна людина змінилася. Поясніть у зрозумілий для неї спосіб, що у людини зараз на душі.
• Допомагайте адаптуватися до змін. Після поранення рідної людини життя сім’ї може сильно змінитися, але дитина має знати, що про її потреби не забули. Шукайте підтримки у рідних і друзів, у школі.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ:

• Поясніть, що сталося. Знайдіть можливість бути в цей момент поруч, використовуйте прості слова і зрозумілі пояснення. Зовсім маленьким потрібно пояснити саме поняття смерті – що відбувається, коли людина помирає. Будьте готовими до запитань, які можуть виникнути як одразу, так і згодом.
• Можна залучити дитину до ритуалів переживання втрати. Ступінь залучення може бути різним залежно від її віку та обставин. Якщо дитина боїться прощатися із близькою людиною, не потрібно її силувати.
• Дозвольте дитині проявити смуток, адже це – прояв любові до того, хто пішов. Підтримуйте – словами, обіймами, лагідним поглядом, та розділяйте її біль. Коли вона буде готова, допоможіть повернутися до звичного ритму життя.
• Бережіть спогади про померлу людину. Можете разом створити «книгу спогадів» із фотографіями, листами та малюнками. Спогади про померлу людину – це також гарна нагода замислитися над сенсом життя та нашими цінностями.
• Повідомте школу, друзів дитини, щоб її могли підтримати. Добре, якщо хтось із них візьме на себе ті ролі і завдання, які померла людина виконувала у житті дитини. Утім, якщо бачите, що дитина довго перебуває у стресі через втрату, якщо в неї є порушення поведінки і функціонування, потрібно звертатися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу. Тут важливо діяти вчасно.
• І чи не найважливіше – потурбуйтеся про себе, щоб мати сили турбуватися про дитину.

(за матеріалами Всеукраїнської програми з ментального здоров’я «Ти як?»)