Новини

По-перше: Якщо ви розчаровані поведінкою або успішністю своєї дитини, не хвилюйтеся, не нервуйте, а підійдіть до проблеми конструктивно. Запропонуйте дитині самостійно оцінити те, що вона зробила, за допомогою запитань типу «Ти задоволений тим, як ти це зробив?», «Ти задоволений тим, що в тебе вийшло?» чи «Хотів би ти що-небудь покращити або зробити по-іншому наступного разу?». Такі навідні запитання допомагають дитині розвинути навички самостійної оцінки результатів своєї діяльності, а також дають простір для винахідливості й конструктивної фантазії про те, як можна досягти кращих результатів.

Питайте в дітей, чому вони поводяться або роблять щось саме так, а не інакше, а також про те, що вони зрозуміли у своїй поведінці, які висновки зробили. Спитайте, можливо, вони в чомусь відчувають потребу для досягнення своїх цілей – у тому, чого позбавлені в даний час. Можливо, вони потребують допомоги дорослих, щоб краще справлятися зі шкільними домашніми завданнями тощо.

По-друге: Дайте дитині зрозуміти, що ви розглядаєте її невдачу як окремий випадок, а не як негативну закономірність. Якщо дитина розчарована у своїх можливостях, поспівчувайте їй («Ти занадто переймаєшся через це»), а потім допоможіть виробити стратегію того, як інакше зробити наступного разу.

Постарайтеся залучити дитину до того, що ми звикли називати «Розбором польотів», коли збираються й аналізуються всі наявні дані, щоби зʼясувати, що сталось і як запобігти повторенню небажаної ситуації. Власне, аналіз помилок є способом їх здорового прийняття з метою виправлення й подальшого зростання. Виключіть з обговорення інтонації на зразок: «Кажу тобі, роби так, а не інакше» – дитині таку форму наставництва прийняти важко. Пояснюйте, що, для того щоб досягти своєї мети наступного разу, треба добре зрозуміти, які саме зусилля є ефективними, а які, навпаки, марно забирають час та енергію.

По-третє: Ніколи не дозволяйте собі гніватися, коли діти роблять помилки, або робити вигляд, що тепер ви їх менше любите. Помилки – це просто помилки, тому коли ви працюєте з ними, не треба обмежувати свою любов. Співчувайте дітям, коли вони роблять помилки. Питайте в них, як вони почуваються, підбадьорюйте, а потім повертайтеся до виправлення помилок. Наприклад: «Не переймайся, усе нормально, це можна виправити». Не треба знову і знову нарікати на те, як усе погано вийшло – переведіть увагу на позитивні сторони або хоча б на те, що це вже не має великого значення. Наприклад: «Перша спроба, синку (доню), часто буває невдалою. Не переймайся». Памʼятайте, що коли ви критикуєте дітей (наприклад, «Я глибоко розчарована твоєю поведінкою»), ви занижуєте їхню самооцінку, стаєте причиною появи поганого настрою, пригнічуєте ентузіазм і спонукаєте їх розглядати один (усього лише) негативний епізод як частину закономірності, яка свідчить про те, що з ними не все в порядку.

Спрямовуйте свою критику не на особистість дитини, а на виконуваний нею процес (наприклад «Подумай, як зробити це краще»), то дитині буде легше зрозуміти, в чому саме вона помилилась, як саме це виправити, і навіть надихнете її на кращі результати, які є прямим наслідком такого підходу.

Крім того, не забувайте, що в деяких ситуаціях ви можете зробити акцент не на критиці за неправильно виконані дії, а на подяці та заохоченні за правильні. Просто посміхніться й потіштеся, коли дитина порадує вас високими досягненнями, або запропонуйте їй іншу винагороду.

По-четверте: Врешті-решт, прийміть той факт, що іноді цілком достатньо посереднього результату, тому не діймайте дитину своїм перфекціонізмом.