Фахові секрети та поради колег

До «групи ризику» входять діти, що мають асоціальні прояви поведінки – від грубості до дорослих, відсутності дисципліни до крадіжок, прогулів, залежності від алкоголю, наркотиків, нікотину тощо.

Робота з дітьми групи ризику не матиме результатів без взаємодії класного керівника, вихователя з їхніми сім’ями.

Кожен контакт із дитиною групи ризику та її батьками вибудовуйте так, щоб ви разом розробляли і реалізовували мініпроєкт корекції поведінки учня. Для цього вибудуйте довірливі взаємини з батьками, зміцніть їхнє відчуття відповідальності, виявіть сильні сторони та навчіть позитивно взаємодіяти зі своєю дитиною.

Налагодьте довірливу комунікацію. Довіра потрібна, щоб батьки погодилися співпрацювати з вами. Не всі готові одразу контактувати. Коли ви стикаєтеся з опором, здається, що «батьки нічого не хочуть робити» або «все марно, у них немає мотивації». Проте мотивація у батьків є, швидше за все, вони спрямували її неправильно.

За скаргами батьків часто ховаються образа, страх визнати власну батьківську неуспішність, пригнічені почуття щодо подружнього життя, власний дитячий травматичний досвід і проблемні ситуації зі своїми батьками.

Спершу поставте собі за мету скоротити рівень неконструктивного опору. Формулюйте поради та вимоги до батьків якомога конкретніше. Тоді ймовірність, що батьки виконають їх, зросте. Пропонуйте конкретний план дій, визначені результати, можливі вигоди тощо. Навіть якщо вони не підуть назустріч у всьому, менше опиратимуться.

Сформуйте спільну мету. Щоб посилити мотивацію, сформуйте єдину мету для себе й батьків. Це дасть змогу скласти спільний план заходів, підвищить їхню відповідальність за результат. Більшість батьків відгукуються на пропозицію допомогти, якщо її подати з позиції партнерства і співпраці.

У батьків дітей групи ризику буває знижений рівень відповідальності за своє життя, їм хочеться перекладати відповідальність за зміни на іншого дорослого. Часто вони кажуть фрази: «Я ж не педагог, я не знаю, що робити в такій ситуації ...», «Чого ж ви мене обговорюєте, ліпше з ним щось зробіть!» або «Я йому кажу, а він не слухає. Ось ви скажіть йому самі».

Батьки не знають, як вибудовувати взаємини з дитиною, оскільки їхній дитячий досвід – негативний або вони мало знають про вікові особливості дітей, закони в сім’ї, ефективну комунікацію. Сім’я звикає жити в ситуації кризи, занурюється у відчуття безнадійності та відчаю, перестає бачити позитивні зміни й можливості, уникає підтримки, допомоги. Позиція рівноправного партнерства дасть змогу розділити відповідальність.

Зміцніть відповідальність і дорослу позицію батьків. Зміцніть батьківську впевненість і знизьте їхній рівень тривожності. Вибудовуйте комунікацію з позиції дорослого. Тобто не занурюйтеся в дитячо-батьківську стратегію під час комунікації, а звертайтеся до его-стану «дорослий». Не потурайте примхам «дитини» і не заспокоюйте розгніваного «батька». Також не радьте, як слід вчинити, а ліпше допоможіть усвідомити справжні бажання і потреби, разом обговорюйте конкретні дії. Коли ви звертаєтеся до дорослого его-стану, то спонукаєте батьків бути більш психологічно зрілими, зміцнюєте їхнє почуття відповідальності за свої дії. Коли спілкуєтеся з позиції дорослого, будьте спокійними, впевненими, навіть якщо батьки реагують негативно. Аргументуйте потребу попросити про допомогу, переконайте батьків, що ситуація з їхньою дитиною – не рідкісний випадок.

Не критикуйте особисті батьківські якості, натомість підвищте самооцінку – скажіть, що вдячні за участь, демонструйте особисту активність, щирість, терпіння й уважність. Батьки побачать приклад взаємин у форматі співпраці й матимуть змогу транслювати його своїй дитині.

Виявіть сильні сторони сім’ї. Коли батьки зосереджуються на негативних рисах дитини, з часом вони перестають бачити позитивні. Цей ефект спрацьовує і щодо самосприйняття, коли вони відчувають свою батьківську неуспішність. Допоможіть їм визнати свої позитивні риси, щоб підвищити самоповагу, та мотивувати змінюватися.

Сильні сторони не завжди очевидні. Зверніть увагу батьків:

• на наявність родичів і друзів, які готові допомогти;

• на здатність задовольняти базові потреби при низькому рівні доходу;

• на їхню активну позицію у вирішенні поведінкових труднощів дитини;

• на здатність справлятися з великою кількістю життєвих проблем тощо.

Допоможіть батькам побачити свої можливості, це вмотивує їх бути активними й розв’язати частину дитячо-батьківських проблем.

Щоб допомогти батькам побачити свої можливості, використовуйте прийом позитивного переформулювання особистісних якостей. Упертість перетворіть у наполегливість, норовливість – у вміння постояти за себе.

Підвищуйте компетентність батьків. Щоб підвищити самооцінку й компетентність батьків, створюйте ситуації, в яких їм вдасться досягти успіху, підбадьорюйте та підтримуйте. Якщо позитивно підкріпите спроби застосовувати дієві методи виховання, терпляче поясните причини певної дитячої поведінки, то батьки активніше розв’язуватимуть проблемні ситуації.

Розкажіть просто і зрозуміло про вікові норми поведінки дітей, прийоми конструктивної дитячо-батьківської комунікації, ризики ненормативної поведінки та способи захистити дитину, закони сімейної системи, способи залучити дітей у різні види діяльності, які потішать усю родину.

Закріпіть позитивний досвід взаємодії. Деякі батьки втратили довіру до оточення, оскільки вважають, що ніхто не врахує їхні інтереси. Вони сприймають життя як нескінченну війну зі щораз новими труднощами. Щоб більше не відчувати болю – перестають довіряти, просити про допомогу й підтримку. Цього навчаються їхні діти.

Щоб допомогти батькам відновити довіру до світу: пояснюйте свої наміри і плани, опишіть межі своїх можливостей; виконуйте свої обіцянки або чітко пояснюйте, чому зараз це неможливо; підтверджуйте бажання допомогти вчинками; обговорюйте сімейні проблеми чесно і прямо; правильно тлумачте їхню суперечливу поведінку, приймайте її амбівалентність; обговорюйте питання довіри безпосередньо, чесно; позитивно реагуйте на спроби батьків зблизитися, налагодити контакт.

Відкрито висловлюйте свої почуття: «Коли я почула Ваші слова, мені стало тривожно ...» або «Зараз мене лякає ...». Використовуйте прийом «читання думок»: «Можливо, ви думаєте, що наші спільні зусилля не змінять ситуацію? Давайте обговоримо ...». Цей прийом випередить зайві заперечення.

Разом із практичним психологом організовуйте групові зустрічі батьків дітей із схожими проблемами. Так ви допоможете батькам подолати відчуження і сприйняти свій досвід не як унікальний, а як досвід багатьох, із яким можна впоратися. Робота у групі дає батькам змогу отримати зворотний зв’язок і підтримку. Взаємини, що вибудуються на зустрічах, перейдуть у реальне життя. Вони можуть поекспериментувати зі стилями комунікації, поведінкою. Це дає змогу в безпечних умовах проаналізувати психологічні закономірності спілкування.