Методична робота

К.Д.Ушинський дійшов висновку, що людина, позбавлена з дитинства рідної мови. назавжди залишається непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без Вітчизни, яку б маску патріотизму не надягнула пізніше.

Українська мова належить до числа великих мов світу. Вона є національною мовою народу України, її вважають рідною близько трьох мільйонів жителів Росії, інших республік колишнього СРСР. Чути її у Польщі, Словакії. Понад мільйон українців розмовляє нею у США, понад 700 тис. – у Канаді, близько 150 тис. – в Аргентині, 150 тис. – у Бразилії, понад 15 тис. – в Австралії. Є українці і в інших країнах світу.

Фундатором нової української літературної мови називають Т.Г.Шевченка. Великий співець українського народу, символ української нації у поемі «І мертвим, і живим...» виступає проти забуття своєї історії та мови. Твори українських класиків – вічні, ніколи не вʼянучі зразки української мови, невичерпне джерело виховання підростаючого покоління рідною, материнською мовою.

З першими словами колискових пісень, які чує малюк від матері, дитина засвоює співучість української мови. Народна мова у забавлянках та колисанках добирала для дитини ті слова, які западали в її серце, формували її духовні витоки. Слова колискових пісень, забавлянок, примовок – це перша сходинка до ознайомлення дітей з реаліями довкілля: «Хмелику хмельовий, служнику землі, матері! Прошу тебе шишок дати, дитя шанувати, сон у колисоньку з вечірньою зорею накликати». У них закладено народну мудрість, яку потім дитина пронесе через усе життя: «Кладу ниточку на щастя, на здоровʼя синку, щоб ріс міцним та красним, як зоря довіку. Жовту нитку з сонця візьму, а зелену – в травах. Подарує небо – синю, зіронька – багряну».

Дитя підростає, і ось уже перед ним гостинно відчиняє двері народна казка у світ чарівний, невідомий, світ прадавньої мудрості. А з нею й образні вирази сонце-красне, вовчику-братику, місяцю-ясний. У дошкільному віці через слово дитина знайомиться із творчістю українських письменників, пізнає історію народу в поетичних та прозових рядках.

Мова формує людську духовність, відчуття слова і образу. Дитина через засоби художньої літератури засвоює художній стиль мови, що веде до естетичної насолоди. Однак для цього дитина повинна постійно чути від дорослих (батьків, вихователів, педагогів) віршові рядки, примовки, народні образні вирази. Тільки за таких умов сфера естетично-образного спілкування стане органічною складовою духовного життя дитини.

Мова є складовою понять «естетичне» й «етичне». У сімʼї, у закладі освіти дитина засвоює етичні норми спілкування. Це вміння привітатися: «Добрий день (ранок)!», «Доброго дня (ранку)!», «Добрий вечір», «Доброго вечора!», «Здрастуйте!», попрощатися: «До побачення!», «На добраніч!», «Бувайте здорові!», «На все добре!», звернутися по допомогу: «Дозвольте запитати», «Допоможіть, будь ласка!», «Поясніть, будь ласка», попросити вибачення: «Пробачте, будь ласка», «Вибачте, будь ласка!», вибачити: «Вибачаю!», «Будь ласка!» тощо.

Рідне слово є знаряддям патріотичного виховання дітей. «Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув І пахощі рідного слова, – писав В.О.Сухомлинський, – хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим імʼям своєї родини...».

Педагог закладу освіти повинен зробити українське слово надбанням духовного світу дитини, разом зі звучанням цього слова влити в її душу відчуття краси мелодії, емоцій, які вклав український народ у своє рідне слово. На думку класиків української мови це найкраще робити якомога раніше, оскільки дитяча душа надзвичайно чутлива до тонкощів краси й емоційного забарвлення слова, оскільки дитинство не є підготовкою до життя, дитинство – це справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Саме від того, що увійде в період дитинства в розум і серце дитини з довкілля, залежить, якою людиною вона стане завтра.

Спілкуймося української, адже ми того варті!