Новини

Уникнути розмов про війну вчителям не вдасться. Діти самі «розкручуватимуть» їх на такі розмови. Дуже важливо дотримуватися кількох правил:

1. Ми не маємо обговорювати якісь деталі. Це має бути розмова (загально) інформативна: ми повинні пояснити, що сталася певна подія (приміром, обстріл потягу), можемо сказати про своє ставлення до неї і послухати ставлення дітей до неї.
2. Ми не маємо дуже заглиблюватися у почуття щодо цієї події, оскільки дитина може глибоко переживати і не зможе навчатися.
3. Нехтувати такими розмовами не можна – це може посилити тривогу дітей.

Якщо в клас  прийде дитина із травматичним досвідом

Будь-яка здорова людина має власні механізми психологічного захисту, і діти дуже непогано ними користуються. Іноді те, що переживаємо ми, коли дізнаємося від дитини про щось, може бути для нас більшим тригером, ніж для дитини. Це один момент. Часто трапляється, що дитина вже змогла пережити щось страшне, що з нею трапилося і знаходиться у стабільному стані, і якщо глибоко колупатися в якомусь травматичному досвіді дитини , можна спричинити ще більше болю, ніж дитина вже пережила. Тож якщо батьки бачать, що допомога потрібна, чи сама дитина звертається за нею, її треба надати. Якщо ж ні, то можна просто не чіпати і не порушувати стабільний стан.

У дітей можуть проявлятися у поведінці несподівані негативні риси. У такому випадку вчителям не слід карати учня, натомість потрібно повідомити батьків. Конфіденційність важлива. Є речі, які дитина не хоче розповідати на загал, і до цього треба виявляти повагу.

Дистанційне навчання під час війни. Психологічні поради для батьків

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорячи про те, що з нами відбувається. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги” – приклади комунікації з дітьми.
3. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
4. Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
3. Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
4. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Підлітки – десь за півгодини.
5. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
6. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше , у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
7. Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
8. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
4. Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
5. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
6. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
7. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги

«Маячки» для вчителя і батьків

Одне з питань, які інколи ставлять батьки, – чому дитина під час онлайн-уроку вимикає камеру на гаджеті, «ховається». Пояснень тут кілька: наприклад, дитина може занадто прискіпливо ставитися до власної зовнішності. Часто учень може бути зайнятий чимось стороннім, але це не означає, що він не чує, що йому розповідають. До слова, до такого частіше схильні підлітки.

Батькам слід поговорити з дитиною щодо роботи камери, з’ясувати, у чому причина відмови її вмикати. Чи слід наполягати на її роботі? З одного боку, вчителеві зручніше викладати матеріал, коли він бачить очі дітей і відчуває певний фідбек, і якщо якихось вагомих причин відмови вмикати камеру немає, можна це запровадити як правило для дитини. Правила, яких слід дотримуватися безумовно усім, мають торкатися лише безпеки. Коли вчитель під час дистанційного уроку не бачить учня, він не може бути впевнений, що з дитиною усе гаразд. Тому викладача може попросити ввімкнути камеру на хвилинку, аби переконатися, що з його учнем усе добре.

Педагог має звернути увагу на певні маркери поведінки дитини, які свідчать про те, що її батькам було б варто звернутися до спеціаліста. Зокрема:

1. Завмирання. Коли дитина ніби «відключається» і не функціонує. Вчитель ставить їй якесь просте питання, а дитина ніби відсутня. Це може означати, що вона охоплена якимись думками, переживаннями.
2. Дитина робить якісь незвичні речі. Скажімо, виявляє сильну агресію чи постійно бігає до туалету (вчитель не має це забороняти, але повідомити батьків зобов’язаний), якісь тікові розлади – коли дитина скубає волосся, гризе нігті, мигає очима (вдома це може не проявлятися). Дитині про це вчитель говорити не повинен.

Педагог не повинен казати дитині, а тим більше привселюдно, про те, що їй треба звернутися до психолога. Таке слід сказати тільки батькам, і лише вони ухвалять рішення щодо звернення до спеціаліста.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Як підтримати підлітка